Гей, заграйте, музиченьки, заграйте жвавіше!
Може, стане серцю легше, душі веселіше.
Хоч на серці в мене гірко, та я не журюся,
На душі коти шкребуться, та я веселюся.
Гей, дівчино, красная калино,
Нащо вийшла, серце, за нелюбого?
Нема щастя, як кохання мине:
Птаха хто не втримав — не верне його.
Роздає природа розум і кохання во́гонь:
Кому — ложку, кому — діжку, а кому — нічого.
Той кохає, той не дуже, а той — волоцюга;
Одна вік живе любов'ю, пустощами — друга.
Вуст червоних згине цвіт, як роси,
Стан не буде вічно гнучкий, як верба.
Чорні брови, темнорусі коси —
Все це полиняє, лишиться журба.
Гей, дівчино, серце твоє — наче та калина:
Зверху красна, а скуштуєш — кисла, як тернина.
Ти, калино червона́я, любиш болотисте,
Любиш м'яту та тумани, а я — поле чисте!
Гей, калино, стій же при болоті,
Нюхай собі м'яту, отут весь твій світ!
А я піду там, де ниви злоті,
Знайду собі в житі волошковий цвіт. (двічі)
|
| 1973 р., Київ |
|
